• Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
Цілі наші шляхетні і відкриті, засоби наші чесні і мирні. Ми переможемо!

Левко Лук’яненко – засновник УРП

ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО – ЗАСНОВНИК 

УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ПАРТІЇ  

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (24 серпня 1927 р.н., с. Хрипівка Городянського району, Чернігівська округа) - український дисидент і політик часів СРСР. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Засновник і перший голова Української Республіканської Партії (1990 р.) Політик та громадський діяч, народний депутат України. Герой України. Письменник. Автор "Акту про Незалежність України". Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

1944 року призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951-53 рр. - вступив у комсомол, потім у партії. 1953 р. вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 р. одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 р. зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 р. орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У вересні 1958 р. за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

У середині 1959 р. переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І.Кандибу та А. Любовича.

7 листопада 1960 р. у Львові відбулася перша організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961 р., доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 1961 були заарештовані І.Кандиба, С.Вірун, В.Луцьків, А.Любович і Лук'яненко, пізніше І.Кіпиш та І.Боровницький.

Засудження

У травні 1961 р. Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при тому, що 17-ою та 125-ою статтями радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.

Кару відбував у Мордовії, з 1967 - три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шістдесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у Пермські табори. У 1974 р. за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976 р., за пропозицією Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ. Лук'яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П.Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо "Свобода" передало його нарис «Рік свободи».

12 грудня 1977 р. Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17-20 червня 1978 р. Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 р. всіх в'язнів особливого режиму, в тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.

13 грудня 1986 р. Левка Лук'яненка з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 р. етапували на заслання в село Березівка Парабельського району Томської області.

Політична діяльність після звільнення

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діє як Українська Гельсінська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 р. Левку Лук'яненку запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 р. Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 року повертається до України.

У 1998-99 рр. Лук'яненко один з керівників "Національного фронту", що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську Гельсінську Спілку. У квітні 1990 р. на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії.  

У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народниї Ради. Левко Лук'яненко — автор Акту про Незалежність України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 р. склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. З травня 1992 р. - Почесний голова УРП.У листопаді 1993 через незгоду з політикою тодішнього Уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

З листопада 1993 р. до червня 1994 р. -  голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна».

Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68.  Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.

Народний депутат України IV скликання від "Блоку Юлії Тимошенко", № 5 в списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони.

У 2005 році Левку Лук’яненку присвоєно звання Герой України.

Народний депутат України V скликання від "Блоку Юлії Тимошенко", № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження 15 червня 2007 і відмовився від висування на позачергових виборах 2007 р., пославшись на поважний вік.

28 травня 2006 р. прихильники Левка Лук'яненка в Києві провели «Установчий з'їзд відродження УРП», на якому була створена Українська республіканська партія Лук'яненка (зареєстрована 21.12.2006 р., свідоцтво №139). 

На з’їзді УРП(Л) 27.09.08 партія повернула собі первісну назву  - Українська Республіканська партія (Мінюст визнав зміну назви партії лише через рік 10.08.2009 р.). 

26 червня 2010 року на ІІІ (ХVІІІ) з'їзді УРП республіканці повернули до керівництва партією Левка Лукяненка, який перебував на посту Голови Української республіканської партії до квітня 2013 р. 13 квітня 2013 року Левко Лук’яненко ухвалив рішення піти у відставку з керівництва Українською республіканською партією. Головою УРП був обраний голова громадської організації «Громадська ліга Україна - НАТО», кандидат політичних наук Сергій Джердж.

У 1916 році Комітет Національної премії України імені Тараса Шевченка у номінації «Публіцистика і журналістика» присудив премію незламному багатолітньому політичному в’язневі радянських таборів, видатному діячеві українського національного руху, засновнику Української Республіканської Партії, Герою України Левку Григоровичу Лук’яненку за 13-томне зібрання творів «Шлях до відродження».

 В тринадцяти томах зібрано майже все написане Левком Лук’яненком, починаючи від програми Української робітничо-селянської спілки, яка, власне, була ґрунтовною політичною програмою українського визвольного руху. Саме в цій програмі вперше прозвучала ідея проведення референдуму щодо виходу України із СРСР, за яку Левко Григорович отримав нещадний вирок – смертну кару.

За останні роки Левко Лук’яненко безкоштовно передав до Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського більше 13 тис. примірників своїх історико-філософських і просвітницько-публіцистичних творів. Вони розповсюджені серед державних і обласних наукових бібліотек, бібліотек вишів і наукових установ НАН України, зарубіжних партнерів за міжнародним документообміном.



Українська Республіканська Партія - офіційний сайт
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України