• Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
Цілі наші шляхетні і відкриті, засоби наші чесні і мирні. Ми переможемо!

Китай прагне зростання своєї ролі в Арктиці


Наявність на дні Північного Льодовитого океану значних покладів нафти і природного газу, відповідно 13% і 30% світового запасу, формує зацікавленість до Арктики цілої низки країн. 

Основним міжнародним консультативним органом з налагодження співробітництва країн регіону є Арктична рада, створена 1996 року за участі 8 арктичних країн: США, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Данії, Ісландії та РФ. Згодом до них приєдналися ще 12 країн – постійних спостерігачів: Китай, Франція, Німеччина, Індія, Італія, Японія, Південна Корея, Нідерланди, Польща, Сингапур, Іспанія, Велика Британія. Серед завдань ради також і захист корінних народів Арктики.

У 2018 році Китай опублікував Білу книгу, яка визначає цілі політики Пекіну в цьому регіоні: «Розуміти, захищати, розвивати та брати участь в управлінні Арктикою з метою захисту спільних інтересів усіх країн». Ця стратегія підкреслює, що китайський уряд поважає суверенні права восьми арктичних держав у регіоні. Але разом з тим Китай визначив себе як «майже арктичну державу», яка «знаходиться поблизу Арктики», хоча його найближча точка міститься на відстані понад 800 морських миль від Арктики (1500 км). До речі така ж сама відстань від Арктики і до України.

У своїй реакції на цю заяву державний секретар США Майк Пампео сказав, що є арктичні держави і є неарктичні держави, але немає нічого подібного на  «майже арктичні держави».

Слід зазначити, що під льодами північної Арктики – океан, оточений сушею, на відміну від південної Антарктиди – континенту, оточеного океаном. Відповідно Антарктида не належить жодній державі, там дозволена тільки наукова діяльність.

Китай стверджує, що має законні права в регіоні, і що арктичні держави повинні поважати ці права, включаючи право на наукові дослідження, навігацію, створення транспортної інфраструктури, прокладання кабелів і трубопроводів, риболовлю, рух підводних човнів, видобуток природних ресурсів.

Залучення Китаю до Арктики значно зросло за останнє десятиліття, що не тільки відкрило великі економічні можливості, але й створило нові ризики та занепокоєння. Китай прагне доступу до нових маршрутів судноплавства, посилення економічного впливу та створення основ для майбутньої військової діяльності.

Агресивні претензії Китаю в Південно-Китайському морі, масштабні інвестиції в інфраструктуру в Центральній Азії та Африці і торгова війна зі США дещо затінили діяльність Пекіна в Арктиці.

Китай розглядає Арктичний регіон як ще одне місце для просування своїх економічних інтересів та розширення дипломатичного і політичного впливу. Зокрема, Пекін вже ввів термін «Полярний шовковий шлях», щоб розширити свій вплив на Арктику. Наступний крок після цього – забезпечення власної навігації по Північному морському шляху. Це необхідно для зменшення залежності від РФ в майбутньому. Однак невідомо, чи погодяться на надання таких прав в Кремлі, де вважають Північний морський шлях лише своїм, і планують ввести контроль за навігацією іноземних суден по ньому. Геостратегія Росії в Арктиці вирізняється експансіонізмом і націлена на розширення сфери її безпосереднього контролю. Російська Федерація в Арктичному регіоні прагне посилити свою воєнно-стратегічну та геоекономічну роль.

З огляду на прискорений наступ Китаю на Північ, де Росія швидше за все опиниться в ролі «молодшого камрада», США та їхнім союзникам по НАТО доведеться виробляти адекватну відповідь.

Відбулось означення позицій НАТО в Арктичному регіоні. 17 вересня 2020 року в Норфолку, штат Вірджинія, було відкрито Атлантичне командування НАТО, яке забезпечуватиме безпеку морських комунікацій в Атлантиці – від східного узбережжя США до Фареро-Ісландського кордону (GIUK gap) в Арктиці. З 1 жовтня 2020 року запрацював новий механізм операційної координації між Об’єднаним командуванням ВМС НАТО (MARCOM) і Данським Об’єднаним арктичним командуванням (Danish Joint Arctic Command (JACO)) в Гренландії. Серед основних завдань JACO – забезпечення суверенітету і військовий захист Гренландії та Фарерських островів.

Незважаючи на деяку увагу країн НАТО, Росія залишається найбільш сильним гравцем в Арктиці. На відміну від НАТО і Китаю, збройні сили Росії мають на субконтиненті постійне базування. «Не буде навіть перебільшенням сказати, що на сьогоднішній день світова арктична цивілізація – це і є російська армія», – про це писала «Независимая газета». Очевидно 4 млн. осіб малих народів Півночі, які проживають в Арктиці, росіяни до уваги не беруть.

Ісландія підписала Угоду про вільну торгівлю з Китаєм у 2013 році, хоча Ісландія відмовилася від офіційного членства в китайській ініціативі «Один пояс, один шлях». Китай пропонує Гренландії інвестиції для видобутку рідкоземельних корисних копалин та будівництва нового порту. Беручи до уваги величезний борг, який Китай залишив у Шрі-Ланці, Джибуті та інших регіонах, доцільно ставити під сумнів мотивацію Китаю в Арктиці. На засіданні міністрів Арктичної ради 2019 року Майк Пампео наголосив, що США вітають лише прозорі китайські інвестиції, а не амбіції китайської національної безпеки. «Звичка Китаю поводитися агресивно в інших регіонах дає нам уявлення про те, як він буде діяти в Арктиці», - висловився держсекретар.

Оскільки в 2017 році Арктика була включена до флагманської ініціативи президента Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях», а арктичний судноплавний шлях уздовж російського узбережжя проголошено «Полярним шовковим шляхом», китайські інвестори почали активніше співпрацювати з російськими компаніями. На додаток до судноплавства, китайсько-російська співпраця у галузі енергетики теж значно зросла, особливо після початку російського вторгнення в Україну.

Китай націлений на посилення контролю над портами та інфраструктурою вздовж арктичних шляхів та підтримки китайських морських кораблів і підводних човнів. Пекін має величезний апетит до вуглеводнів та рідкісноземельних корисних копалин, які стають технічно та економічно можливими для добування внаслідок зміни клімату.

Цей регіон став новим політичним полем битви, особливо тоді, коли Китай почав брати активну участь у багатосторонньому процесі для забезпечення своїх стратегічних інтересів. На відміну від Антарктиди, Арктика не вважається загальносвітовою спільністю. Але Китай, який має статус спостерігача в Арктичній раді з 2013 року, докладає шалених зусиль для розширення свого політичного впливу в регіоні.

За умови глобального потепління Північний морський шлях пропонує альтернативу вузьким місцям Малакки та Суецького каналу. Новий маршрут також зменшує відстань між Європою та Китаєм на 30%. Трансатлантичний підводний кабель у північній частині Атлантичного океану є ще одним стратегічним стимулом, до якого Китай може дотягнутись у разі військової присутності.

У 2018 році Китай заявив про своє бачення побудови ядерних криголамів, які будуть використовуватися як для наукових експедицій, так і для проведення військових кораблів. Ще однією потенційною загрозою в Пентагоні вважають розробку Китаєм атомних підводних човнів для дій у Північному Льодовитому океані. Модернізація підводного флоту є одним із пріоритетів для Національно-визвольної армії Китаю. Планується розробка субмарин з можливістю спливання на поверхню крізь лід. За різними оцінками, до 2030 року кількість китайських субмарин може збільшиться від 76 до 110 одиниць.

Китайські інвестиції в арктичний регіон зросли з акцентом на стратегічну інфраструктуру, таку як порти та аеропорти, підводні кабелі, видобуток корисних копалин та супутниковий зв’язок. У 2019 році Китай запустив свій перший полярний супутник спостереження і використовує наземну станцію в полярному науково-дослідному центрі Норвегії.

Данія висловила свою стурбованість щодо китайських рухів на автономній території та відкинула заявку Китаю на три аеродроми та одну військово-морську базу в Гренландії, оскільки Данія здійснює зовнішню та оборонну політику Гренландії. Норвезька служба безпеки у звіті «Фокус 2020» оголосила Китай найбільшою загрозою в Арктичному регіоні. Норвегія вже проголошувала, що в довгостроковій перспективі вона повинна бути готова до більш виразної присутності Китаю в районі Арктики.

Китай систематично працює над тим, щоб стати видатною арктичною державою з її сильною економічною та військовою присутністю в регіоні. Пентагон попередив, що Китай може використовувати свою цивільну наукову присутність в Арктиці для посилення своєї військової присутності, в тому числі шляхом розміщення підводних човнів у регіоні.

Є ознаки того, що багато арктичних держав все більше стурбовані наслідками для безпеки, які постають в Арктиці. Служба державної безпеки Швеції (SÄPO), Поліція державної безпеки Фінляндії (SUPO) і Норвезька поліційна служба безпеки (PST), серед іншого, висловлювали стурбованість щодо потенційного подвійного використання китайських арктичних об’єктів і зростаючого впливу в їхніх країнах держави, в якій існує лише одна політична сила – комуністична партія. На відміну від США, які, побоюються сумарної військової китайської загрози в Арктиці, інші арктичні держави, схоже, більше стурбовані політичними та економічними ризиками, які можуть супроводжувати китайські інвестиції в регіон.

Для України важливим є набуття статусу постійного спостерігача в Арктичній раді та спільно з іншими країнами формувати консолідовану позицію й дієву стратегію стримування, відстоюючи свої національні інтереси. Не реалізувавши це завдання в попередні роки, здійснити це буде важко і в наступні, адже головувати в Арктичній раді в 2021-2023 роках буде РФ. Проте необхідно формувати свої пріоритети та їх відстоювати.

 

Сергій ДЖЕРДЖ,

кандидат політичних наук,

голова Української республіканської партії



Українська Республіканська Партія - офіційний сайт
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України