• Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
Цілі наші шляхетні і відкриті, засоби наші чесні і мирні. Ми переможемо!

Так чому ж ми не в НАТО?


Так чому ж ми не в НАТО?

72 роки тому, а саме 4 квітня 1949 року, у Вашингтоні підписано Північноатлантичний договір, що започаткував створення міжнародної міжурядової політико-військової організації НАТО, яка об’єднує сьогодні 30 держав Північної Америки і Європи.

Пригадую семінар на безпекову тематику зразка до 2014 року і розмову з учасницею, коли конфіденційно вона говорила мені, що підтримує європейський вектор розвитку та членство України в ЄС, але проти членства в НАТО. Адже в неї син школяр і коли ми будемо в НАТО, то його пошлють кудись воювати, а цього вона, як матір, не хоче. Я сказав їй, що НАТО створене і розвиває свій потенціал саме для того, щоб не воювати. Час минув. Україна, яка поза НАТО, має війну з Російською Федерацією, а в країнах–членах НАТО війни немає. Я втратив зв'язок з цією жінкою, не знаю де її син, але вірю, що захищає Батьківщину, як і більшість молодих українців.

Під впливом багаторічної системної радянської та російської пропаганди при звучанні слова «НАТО» у свідомості завжди поставала суміш міфів та негативізму. Шквал емоцій подавляв будь-яку логіку.

З 2014 року триває війна за відновлення територіальної цілісності держави, і все більше громадян позитивно оцінюють переваги вступу до НАТО, організації яка забезпечує мир для всіх своїх учасників. Ставлення до НАТО за цей час змінилось. У 2012 році членство України в  НАТО підтримувало 13% українців, а у грудні 2020 року – 41% (дані КМІС).

Проте цікаво було б дізнатись результати оцінки ставлення до НАТО серед чиновників, які відповідають за євроатлантичну інтеграцію. Тих, хто здійснював рух до НАТО у попередні роки та здійснює це сьогодні. Як вони насправді сприймають НАТО? Від цього залежить власне успіх реформ, ретельність та наполегливість у їх реалізації, зокрема досягнення стандартів і критеріїв НАТО в Україні.

Один із керівників обласного рівня якось зауважив мені, що немає особливих потреб у інформуванні державних службовців, адже вони і так все зроблять, що вимагає закон, зокрема Річна національна програма (РНП) співробітництва України з НАТО. Проте чи працює такий алгоритм? Якщо немає розуміння і якоїсь особистої переконаності у важливості і правильності того, що робиш, чи можна досягти прогресу у реформах? 

Можливо реформи не реалізовувались через те, що ті малі і великі керівники, які відповідали за євроатлантичний курс, самі були противниками членства в НАТО, не розуміли й не розуміють значення і важливості цього поступу для безпеки, економіки, зрештою успішності держави, підігрують Росії або, щонайменше, є недостатньо поінформованими щодо переваг вступу до Альянсу.

Пригадується розповідь іноземного колеги, який був у складі делегації НАТО на зустрічі в Секретаріаті Президента України з відповідальним керівником цієї поважної установи часів Ющенка. Так той після завершення основного спічу про успіхи і євроатлантичний вектор в кінці розмови вже непротокольно сказав, що ми (себто українська сторона) розглядаємо і можливість членства в ОДКБ (де Росія за головного), адже там теж є якісь переваги. Цим нівелювалось все те, що було сказано до цього. Відповідно делегація НАТО залишилась в роздумах і без відповіді, чи прагнемо ми насправді бути в НАТО чи тільки поговорити.

Інший діяч цієї ж установи на міжнародних конференціях і "круглих столах" говорив, що він не знає і не впевнений, не з’ясував для себе ще - чи потрібно Україні набувати членство в НАТО чи ні. Потім цей видатний міжнародник  продовжив роботу і в Адміністрації Президента, а тепер вже і в Офісі Президента України. На загал він вже не висловлюється, але в голові напевно чіткої відповіді так і немає.

Президенти країни очевидно і не знають, які «віддані» євроатлантисти представляли в даній тематиці і їхню позицію.

Але ці викрутаси недалеких та непатріотичних пристосуванців гаяли для всіх нас час, втрачалась реальна можливість досягнути змін та успіху, що і призвело до слабкості, до війни, до загибелі тисяч людей і вигнання мільйонів біженців.

43-річний Володимир Зеленський дав інтерв’ю американському ЗМІ «Axios» за три дні після інавгурації Джо Байдена, який вже 48 років в політиці, якщо рахувати від посади сенатора. І наш відразу як досвідчений, авторитетний політик, який давно в темі, оголосив своє перше питання ще зовсім новообраному президенту США - «Пане президенте, чому ми досі не в НАТО?».

Безапеляційність та деяка провокативність питання полягає в тому, що на нього ніхто не має відповіді. Немає цієї відповіді і в самого Зеленського. Проте, про всяк випадок, Володимир Олександрович приготував можливий варіант Байденівської відповіді, щоб служби не заморочувались: «Пане президенте, ми відчуваємо Україну як стратегічного партнера. Ми розуміємо, що Україна реально має сьогодні потужну армію в Європі й захищає на сході країни не тільки українських громадян, а й європейських. Тому за мою каденцію Україна повинна бути в НАТО».

Тобто на думку наших фахівців дипломатичної справи (які очевидно готували текст) президент США просто зобов’язаний дати тверді гарантії і пообіцяти за всіх 30-х лідерів країн, що входять до НАТО. Проте кожна країна має власний голос, а консенсус формується за підтримки всіх держав.  

Перманентна дискусія йде у нас щодо того, що Байден не телефонує Зеленському. Можливо один з моментів – це ще вивчення того чи всі кримінальні справи щодо людини з прізвищем подібним на прізвище президента, від якого чекають дзвінка, є закритими через відсутність насправді того, через що їх відкривали.

Щастя наше, що американська державна машина, попри все, працює на підтримку українського народу.

Щодо кадрів, які вирішують сьогодні нагальні питання євроінтеграції, слід відзначити серйозну позитивну «трансформацію» позиції міністра оборони. Після призначення Андрій Таран заявив 11 березня 2020 року про недосяжну найближчим часом мету цілковитої адаптації ЗС України до стандартів НАТО. А вже 1 грудня  2020 року він закликав послів країн-членів НАТО про надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).

Важливо, що країна отримала 12 червня 2020 року статус партнера НАТО з розширеними можливостями. Україна стала однією з шести держав з таким статусом, який надає країні більше можливостей для ведення діалогу та розвитку співпраці з державами-членами Альянсу.

Один з елементів такої співпраці передбачає обмін розвідувальною інформацією. Звісно у 30 країн НАТО її більше, ніж в однієї України.

А чи надійною є українська сторона при передачі нам конфіденційної, розвідувальної інформації, чи можна нам довіряти після так-званого «вагнергейту». Адже саме після доповіді в Офісі Президента була фактично зірвана спецоперація по затриманню «вагнерівців». Один із фігурантів цієї зустрічі в Офісі Президента, як зазначено у Вікіпедії, в свій час після перемоги Януковича став куратором зовнішніх відносин України з Росією і брав участь в нараді Кабінету міністрів України від 21 листопада 2013 року в якому вирішено про відмову від підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. Тобто часто нашим гнучким держслужбовцям все-рівно - чи йти до ЄС, чи йти від ЄС. Те ж саме і з НАТО.

Можливо через це ми ще не в складі цих організацій?

НАТО – це безпекові, військові, а також економічні можливості. А в цьому напрямку ще дуже багато роботи – продовження судової реформи, виборчі закони, зниження рівня корупції, реформа силових структур.

Процес досягнення стандартів і критеріїв НАТО дає можливість нам розвиватись, ставати сильнішими, ефективнішими, реалізуючи вже працюючі моделі. Це перш за все потрібно нам самим. Досягнувши цих критеріїв ми будемо цілком готові до набуття членства в НАТО. І тоді при певному слушному геополітичному моменті, своєрідному «білому лебеді», ми в якійсь мірі автоматично набудемо цього необхідного для нашої безпеки статусу держави-члена НАТО.

Сергій ДЖЕРДЖ,

голова Української республіканської партії,

кандидат політичних наук



Українська Республіканська Партія - офіційний сайт
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України