• Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
Цілі наші шляхетні і відкриті, засоби наші чесні і мирні. Ми переможемо!

Чи бути Третьому рейху Третього Риму ?


Маємо сьогодні небезпечну реальність, коли за даними космічної розвідки бачимо надмірну концентрацію російської військової техніки на кордоні з Україною. Читаючи нинішні заяви диктатора Росії Владіміра Путіна з вимогами до США і країн Євросоюзу з істеричними вимогами щодо гарантій від них про неприйняття України до військово-оборонного союзу НАТО, як тут не згадати, що ще у грудні 1999-го року була опублікована стаття члена УРП Симона Шпака у часописі Української республіканської партії "Самостійна Україна" з такою промовистою назвою «Третій рейх Третього Риму».

Оскільки стаття актуальна до сьогоднішнього часу, публікуємо її текст повністю:

«Серед численних історичних аналогій, які згадуються в зв’язку з останньою «рокіровкою» в Москві, одна – гітлерівська Німеччина – залишається або невиправдано забутою, або сором’язливо замовчуваною. А дарма, адже попри деяку подібність Володимира Путіна з Ден Сяопіном чи Піночетом (на чому наголошують окремі західні мас-медіа), імперське минуле Росії диктує дещо іншу логіку аналізу. Слід брати до уваги, що Китай та Чілі були, фактично, постколоніальними країнами. Сучасна російська держава є, навпаки, постімперським утворенням, яке досі зберігає частину своїх колишніх володінь. Такою ж постімперською державою з рештками колишніх колоній у складі (Сілезія, Східна Прусія) була і веймарська Німеччина. Звідси і всі наступні порівняння.

Взяти хоча б передачу президентом Єльциним своїх повноважень Прем’єрові Путіну – чим не відставка Президента Гінденбурга на користь Гітлера 1933 року? А застосування геббельсівських методів пропаганди проти опозиції у минулорічній кампанії по виборах до Держдуми? Не кажучи вже про геноцид  і армійське свавілля в Чечні та цілком імовірну причетність російських спецслужб до організації провокаційних терактів проти власних громадян… Принаймні інформаційний диктат та нищення цілого народу вже стали реальністю для сучасної Росії. Не демонізуючи цієї країни, її керівників і особисто В. Путіна, слід, проте, визнати, що агресивна природа нинішнього московського режиму, як і будь-якої імперіалістичної диктатури, є цілком закономірним явищем. Роблячи тепер ставку на войовничі гасла та силові, жорстокі дії, новий глава російської держави свідомо зробив себе заручником шовінізму і реакції. Від «замирителя» Чечні більша частина суспільства чекатиме імперського реваншу і ніколи не зрозуміє найменшої «слабкості» (тобто розв’язання будь-якої внутрішньої чи міжнародної проблеми не з позиції сили) з його боку. Щоб зберегти імідж сильного загальнонаціонального лідера, жорсткого політика, який дозволить йому перемогти на виборах, Путін муситиме й надалі дотримуватися відповідного курсу.

Зараз російське суспільство є вкрай поляризованим у всіх відношеннях – майновому, ідеологічному, соціально-культурному тощо. Дуже різними є і політичні сили, на які спирається Путін – олігархічні угруповання,  прагматики-«ліберали» з Союзу правих сил, армія та ВПК. Щось схоже було й у «передрейхівській» Німеччині, коли Гітлера підтримували як промислові магнати, так і лівацько-люмпенські елементи, виразником яких було ліве крило нацистської партії на чолі з Ернстом Ремом, а також частина клерикалів. У такій ситуації найпростіше згуртувати загал за допомогою пошуків ворогів – внутрішніх і зовнішніх… Нове керівництво Росії змушене буде йти (і вже йде) саме цим шляхом, інакше деструктивні тенденції, накопичений потенціал конфронтації зруйнують суспільство зсередини. Для міжнародного співтовариства все це матиме своїм результатом посилення російського експансіонізму в усіх його проявах.

Певна річ, між Німеччиною 1933 року та Росією 2000 року багато суттєвих розбіжностей. Так, Гітлер на час свого приходу до влади вже мав масову і розгалужену політичну структуру НСДАП, а Путіну ще тільки належить творити такий апарат організованої підтримки. До того ж, якісно змінилося становище у світі, з огляду на що Росія не наважиться на пряму агресію (принаймні в найближчій перспективі). Проте недооцінювати російську загрозу було б надто недалекоглядно, особливо для сусідів Москви».

Щоб читачі зрозуміли, «Москва – Третій Рим» – це теологічна і політична концепція, яка стверджує, що Москва є наступницею Римської імперії.  Монах Фома з Твері, який був посланцем тверського князя Бориса Олександровича на Флорентійський собор 1439 року, де вирішувалося питання унії між католиками і православними, у «Схвальному слові великого князя Бориса Олександровича» у 1453 році (коли впав Константинополь – «Другий Рим») обґрунтував тезу, що Твер — Третій Рим і Другий Константинополь. Загалом тверський князь Борис Олександрович готовий був тоді підтримати унію в обмін на визнання за ним царського (королівського) титулу.

Цю ідею Фоми запозичив православний чернець Філофей із Пскова, головний ідеолог московського князя Василія Івановича, який близько 1500 року сформулював світоглядну і політичну доктрину «Третього Риму», мовляв, Візантія впала, Москва зайняла її місце, а це означає, що в системі світових відносин Московію інші держави повинні сприймати як третю історичну імперію.

Ця концепція «Третього Риму» активно поширювалася в 1914 році, коли розпочалась Перша Світова війна, зачинателем якої стала царська Росія, оголосивши війну Австро-Угорській імперії. Варто згадати, що коли царські війська захопили Львів, то серед галичан поширювалось т. з. «Воззваніє к народу Галіцкой Русі» зі словами: «Достояние Владимира Святого, земля Ярослава Осмомысла, князей Даниила и Романа, сбросив иго, да водрузит стяг единой, великой, нераздельной России. Да свершится промысел Божий, благословивший дело великих собирателей земли русской. Да поможет Господь царственному своему помазаннику императору Николаю Александровичу всея России завершить дело великого князя Ивана Калиты».

Нацистська Німеччина у 1930-х роках використала термін «Drittes Reich» (Третій Райх), адже Гітлер вважав, що тодішня Німеччина є нащадком Першого царства (Священної Римської імперії) і Другого царства (Германської імперії). У 1938 році гітлерівський рейх здійснив «аншлюс» Австрії, а в результаті «Мюнхенського зговору» – уступок  Гітлеру з боку лідерів європейських держав – захопив Чехію. Ця поступливість Гітлеру з боку європейських держав і спричинила початок Другої Світової війни.

Принагідно ще раз нагадаємо, що стаття Симона Шпака була надрукована у тижневику Української республіканської партії «Самостійна Україна» числом 47-48 (352) за грудень 1999 року. Нині на календарі грудень 2021 року: що змінилося за цей час? Владімір Путін за ці роки став фактичним диктатором Росії, російські війська захопили Крим і контролюють нині окремі території Донецької і Луганської областей, які хочуть «впихнути» нам під видом якихось федеративних територій, що не будуть підконтрольні Уряду України, але зможуть блокувати на законодавчому рівні будь-який поступ України до Євросоюзу і НАТО.

Подіями останнього часу стали переговори у відеорежимі президента США  Джозефа Байдена і президента Російської Федерації Владіміра Путіна, а також телефонна розмова президентів США та України. Головна теза цих перемовин – попередити можливу агресію Росії проти України, яка є цілком реальною. Останні антиукраїнські заяви та дії диктатора РФ можна визначити як політику балансування на грані війни, метою якої є, в першу чергу, шантаж.

Диктатор Росії, країни-шантажиста, весь час підвищує ставки. Чи можливий перехід від ультиматумів та погроз до реальних військових дій? Чи можливий новий «Мюнхенський зговір», коли європейські партнери змусять Україну піти на поступки путінській Росії, як у свій час віддали Чехословаччину на поталу гітлерівській Німеччині?

Наші партнери, США, Євросоюз і НАТО, нині заявляють про введення серйозних економічних санкцій у випадку прямої агресії проти України. Але варто нагадати, що санкції ЄС та НАТО були введені вже після повної анексії Росією Криму і це не зупинило диктатора від подальшої агресії. Багато істориків порівнюють анексію Росією українського Криму з «аншлюсом» Австрії гітлерівською Німеччиною. Нині маємо таку ситуацію, коли Росія «бряцає зброєю» на українському кордоні, і тому нашим партнерам із НАТО і ЄС треба якомога швидше застосувати превентивні (попереджувальні) санкції з тим, щоб попередити катастрофічний розвиток подій.

Наші партнери повинні чітко продемонструвати Путіну, що НАТО і Євросоюз готові до потужних і колективних рішучих дій, щоб не допустити повномасштабне вторгнення в Україну російського агресора, а не реагувати пост-фактум, коли Росія вже розпочне військові дії.

Керівництву нашої країни необхідно не тільки посилити свою діяльність на міжнародній арені щодо організації колективного опору агресору, отримання від наших партнерів по НАТО нового високоточного озброєння, вжити рішучих дій щодо посилення військової оборони, але й пам’ятати про проросійську «п’яту колону» в Україні, яка діє під видом різних релігійних і громадських організацій.

Росія завжди опирається на свою «п’яту колону» у своїй великодержавній шовіністичній політиці. Останні скандали щодо «Вагнергейту» і перебування на посаді заступника МВС особи без відповідної освіти і досвіду роботи в правоохоронних органах, та ще й в минулому громадянина РФ, показали, що потребують негайної перевірки усі високопосадовці, починаючи з Офісу Президента України й завершуючи керівниками і їхніми заступниками в міністерствах та інших органах центральної влади, а також облдержадміністрацій у всіх регіонах України.

 

Сергій ДЖЕРДЖ, Голова Української республіканської партії, голова Громадської ліги Україна-НАТО, кандидат політичних наук

Роман СИТНИК, керівник Центрального секретаріату УРП, магістр державного управління



Українська Республіканська Партія - офіційний сайт
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України