• Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
  • Українська Республіканська Партія
Цілі наші шляхетні і відкриті, засоби наші чесні і мирні. Ми переможемо!

Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк - ідеолог та меценат УРП


                                   Микола Плав’юк - ідеолог та меценат 

З початку 90-х рр. починається новий етап у біографії Микола Плав’юка. Очолювана ним організація не була штучно перекинена на українські терени, а шукала шляхів ідеологічного впливу на вже існуючі політичні партії націонал-демократичного спрямування. М.Плав’юк виходив із засади: ОУН не може бути партією. На початку 90-х найбільшу ставку М.Плав’юк почав робити на Українську республіканську партію, колишню Українську гельсінську спілку, котру очолював Левко Лук’яненко. Кілька лідерів партії були навіть заприсяжені як члени ОУН. Один з колишніх заступників Л.Лук’яненка, у минулому теж народний депутат, Олесь Шевченко нині є заступником голови ОУН (м). Серед обидвох організацій були авторитетні діячі, котрі відстоювали принцип подвійного членства – в УРП та ОУН. Так членами УРП стали Микола Плав’юк та Павло Дорожинський, редактор журналу “Самостійна Україна” й один із головних ідеологів ОУН (м). З часу головування в УРП Михайла Гориня ідея тісного співжиття з ОУН М.Плав’юка не надто охоче віталася. Хоч екс-президент УНР в екзилі продовжував шукати механізму впливу на партійний актив Української республіканської партії. 1995 р., на 5-му з’їзді УРП, М.Плав’юк активно бере участь у секційних засідання з’їзду, зокрема, молодіжному. Однак позитивних наслідків для ОУН це не мало. 

Напередодні парламентських виборів в Україні 1994 р. М.Плав’юк ідеологічно та фінансово підтримує ініціативу координації виборчих потуг націонал-демократичних партій, які згуртувалися довкола Демократичного об’єднання “Україна” (співкерівником його був Л.Лук’яненко). Об’єднання так і не змогло під час виборчої кампанії налагодити тісної взаємодії з Народним рухом України і в багатьох областях не відбувся процес спільного погодження кандидатів у депутати. Крім цього, М.Плав’юк категорично відмовлявся кандидатувати до парламенту, зосереджуючи свою роботу цілком на ідеологічно-просвітницькій, видавничій та меншою мірою організаційній роботі. Саме в ділянці структурної розбудови ОУН не спостерігаємо помітного успіху. У Львівській області осередок ОУН (м) цілком довів свою нежиттєздатність. А організація загалом залишилась замкнутою в собі. Однак відчутним є ідеологічний вплив ОУН, головним чином завдяки видавничій базі. 
М.Плав’юк-ідеолог постав перед українським загалом не старим оунівським вождем, а лідером, який не може говорити про якусь обов’язкову ідеологію в незалежній Україні. М.Плав’юк-націоналіст чітко заявляє з трибуни XIII Великого збору українських націоналістів 1994 р., що стоїть на позиціях політичного плюралізму, а не однієї офіційної ідеології. Замість класової боротьби – національна солідарність. 

Меценатська діяльність М.Плав’юка варта окремої згадки. Досить сказати, що через Фундацію ім. О.Ольжича, головою якої він є, а також Видавництво ім. О.Теліги видано десятки книжок в галузі української історії, культури та політичної думки. М.Плав’юк займався творенням інституцій, через які б старша та молодша інтелігенція могла займатися теоретичним осмисленням націоналістичного доробку. ОУН почала видавати на теренах України газету “Українське слово” (попередньо її головний осідок був у Парижі) та кілька журналів – “Розбудова держави”, “Самостійна Україна”, молодіжний журнал “Смолоскипи” тощо. Спершу вважалося, що журнал “Розбудова держави” (гол. ред. В.Терен) функціонував як орган УРП. Коли ж дійшло до ідеологічних розходжень між керівництво Української республіканської партії та ОУН, остання встановила на нього свою цілковиту монополію. Цікавим є й абсолютно емігрантський продукт – журнал “Самостійна Україна”, що орієнтується тільки на діаспорного читача. У розмові з автором цих рядків головний редактор часопису Павло Дорожинський якось зауважив, що ще з десяток років і більшість емігрантських україномовних видань перестануть існувати. Стара політична діаспора неспинно відходить, залишаючи після себе добру пам’ять. 


POSTUP - ПОСТУП №99 (543), 9 червня 2000 року



Українська Республіканська Партія - офіційний сайт
Всі матеріали на сайті захищені згідно законодавства України